Вивчення біографії письменників на уроках української літератури

Вивчення біографії письменників на уроках української літератури

Вивчення біографії є важливим моментом викладання української літератури, оскільки має цілий ряд поклпдених на нього завдань: від знайомства з письменником та пропедевтичного знайомства з творами – до морального виховання..

Біографії письменників служать взірцем для учнів. Вивчення життєпису письменника має пізнавальне і виховне значення. Адже біографія вивчається не сама по собі, а поєднується із творчістю письменника.

«Вивчення життєвого і творчого шляху письменниика – важлива ланка в системі викладання літератури в школі. Насамперед це пояснюється тим, що життя та діяльність визначного майстра слова є найкращим коментаем до його творів» - пише Є. А. Пасічник.

Проблему вивчення біографії письменників на уроках літератури досліджували багато науковці, зокрема, Б. Степанишин (вивчення особистості письменника, тобто перехід від хроніки життя до світогляду; біографія як знайомство з особою письменника), Є. Пасічник (вивчення біографії у нерозривному зв′язку із творчістю письменника, життєпис як джерело формування моралі), І. Є. Каплан (вивчення біографії митця в єдності з його творчістю, головна мета вивчення біографії – висвітлення творчої еволюції митця та еволюції його світогляду), Н. Волошина, Г. Токмань (екзистенційне викладання життєпису) та інші.

Вивчення життєвого шляху псьменника повинне бути своєрідною психологічною та естетичною підготовкою до розгляду його творчості. Особа письменника повинна розглядатись в нерозривному зв′язку з епохою, що її породила[3, 46].

Б.Степанишин вказує на той важливий момент, що “висококваліфікований вдумливий читач може пізнати особистість письменника — його світогляд, мораль, уподобання, характер, вдачу (темперамент), ставлення до природи і суспільства та інші грані – з самих його творів” [5, 179].

Біографії видатних митців слова – надзвичайно цінний матеріал для роздумів на світоглядні і морально-етичні теми. Вони є, сказати б, школою самовиховання громадянина з чіткою програмою людинознавчого спрямування. Саме це мав на увазі Іван Франко, коли писав, що генії, обранці долі, великі і оригінальні в щасті та страждання, що життєпис корифеїв літератури дасть змогу увійти в таємниці духа їхньої епохи, бо саме в них він міститься [1,4-5].

Г. Токмань виділяє такі завдання вивчення біографії письменника в школі: учні мають:

1.      Познайомитися з рисами особистості та долею митця.

2.      Зрозуміти особливості його творчого доробку – жанрові, тематичні, ідейні.

3.      Уявити його стосунки з різними людьми й із суспільством уцілому.

4.      Дізнатися, чи було гідно поціновано талант за життя і після смерті.

5.      Відчути болі й радощі письменника як людини, захопитися сильними рисами його особистості, зацікавитися творчістю цієї непересічної постаті.

Принципи вивчення життєпису митця.

Є.Пасічник, говорячи про принципи вивчення життєпису, виділяє їх із особливостей біографічного матеріалу (хоча чітко їх не описує):

1. вивчення біографії в нерозривному зв’язку з творчістю;
2. вивчення біографії як підготовки до сприймання твору;
3. вивчення біографії в нерозривному зв’язку з епохою (принцип історизму);
4. при вивченні життєпису потрібно ставити конкретні специфічні завдання, що випливають з особливостей життя та творчості того чи іншого письменника;
5. акцентування уваги на неповторності кожного життєвого шляху;
6. всебічне освітлення особистості митця як живої людини з притаманними їй рисами характеру;
7. всебічне освітлення діяльності митця. [4, 188].

Г.Л.Токмань чітко виділяє такі принципи вивчення життя та творчості митця: історизм, актуальність, психологізм, екзистенційність, естетизм.

1. історизм: письменник зображується вчителем як історична особа, яка існувала в певну історичну добу в певному краї і вела з ними діалог. Митець своїм словом впливає на історичний час, стає з ним врівень, хоча результат їхніх стосунків може постати перед народом значно пізніше, по смерті поета.
2. фактуальність: розмисли й узагальнення не повинні підмінити конкретики долі художника — навпаки, абстракції мають слідувати за фактами, реаліями біографії. Життя насичене подіями, серед яких треба обрати кілька для оповіді. Вчитель акцентує факти, які були пороговими в існуванні митця, знакували повороти долі. Не обминає також подій повсякденного життя, щодення поета нерідко було нестерпним, суперечило його покликанню.
3. психологізм: розповісти про внутрішні спонуки вчинків, про те, що було в поетовому серпі, як рухалася його думка, чим боліла душа, вчитель зможе завдяки знанню творчості майстра, мемуаристики, а також через симпатію.
4. екзистенційність: письменник — унікальна особистість, слід переконати в цьому учнів, показавши неповторне в перебігу його думок, почуттів. фактів долі. Ми відповідаємо на питання: як він ішов до смерті? Яким обрав себе? Чи виявив своє неповторне "Я" серед людей? Чи знівелював його у натовпі? Чи пішов у "внутрішню еміграцію", відкриваючись лише перед аркушем паперу?
5. естетизм: творчість є суттю письменницького життя, він живе водночас у реальному світі і у світі своїх героїв - й невідомо, який з цих двох світів йому ближчий. Відтак учитель занурює школярів, як майбутніх читачів митця, в художні хронотопи його книг. вводить у коло їх персонажів, знайомить ", естетичними принципами автора [6, 119-120].

С.Жила у своїй статті, присвяченій вивченню біографії Довженка, наголошує на тому, що головною метою вивчення біографії все-таки не митець і його світ, а творчість письменника, тобто вивчення життєпису – пропедевтичний етап [2, 225].

Проблема вивчення біографії письменника

Слушною є думка заслуженого учителя України, переможця всеукраїнського конкурсу «Вчитель року-1999» Олега Демчука, висловлена ним у книзі «Життєпис письменника (конспекти нестандартних уроків)»: «щоб зацікавити школяра, йому потрібно пропонувати не реєстр великої кількості подій, а в нарисовій формі – літературно-психологічний портрет письменника. Для його укладання найкращим матеріалом можуть бути спогади сучасників митця, листи, автобіографічні та художньо-біографічні твори, літературознавчі розвідки. Слід менше уваги приділяти датам, назвам, другорядній інформації, а більше – цікавим епізодам з його життя, до того ж епізодів з підтекстним зверненям до поччуттів учнів» [3,49].

Дещо суперечливі думки висловлює І. Д. Ходорківський, коли виступає проти «біографічного методу» вивчення літератури». Він радить знайомитись із письменником на матеріалі історико-біографічних творів, написаних про нього[3,49].

Використана література:

1.       Демчук О.В. Життєпис письменника: Конспекти нестандартних уроків. – К.: Педагогічна преса, 2002. – 192 с.

2.       Жила С. "Творчість Довженка – це насамперед він сам..." (До проблеми вивчення біографії Довженка у взаємозв’язку з суміжними мистецтвами) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. - №1.

3.       Методика викладання української літератури в середній школі. Курс лекцій для студентів-філологів. – Тернопіль: Підручники і посібники. 2004. - 144

4.       Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Ленвіт, 2000. – 384 с.

5.       Степанишин Б.І. Викладання української літератури в школі. Київ.: РВЦ "Проза", 1995. – 256 с.

6.       Токмань Г.Л. Методика викладання української літератури в старшій школі: екзистенційно-діалогічна концепція. – К.: Мілленіум, 2002. – 320 с

"Ні! Я жива! Ябуду вічно жити!..." Творчості Лесі Українки присвячується

Ведуча 1.

Запрошуємо Вас у царство мудрого й красивого, правдивого й чуйного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова Поезія – це вогник, який запалював душу людини, який схожий на полум′я свічки.

Ведуча 2.

За вікном зима. Ось в таку пору 25 лютого, народилася Лариса Петрівна Косач.

Ведуча 1.

Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками гучними коридорами.

Ведуча 2.

Вчителями її були мати, письменниця Олена Пчілка, і батько, юрист Петро Антонович, книги і життя. В сім'ї панувало художнє слово. Перекладали, писали твори, переказували історії, записували пісні, звичаї, декламували, дуже часто читали вголос.

Ведуча 1.

В чотири роки Леся читала. Її улюблені твори – «Кобзар» Т. Шевченка, твори Ж. Верна, Д. Дефо.

Учень.

Жила сім′я Косачів на Волині. Народилася Леся у Новограді –Волинському.

Але постійним місцем проживання стало с. Колодяжне – це місце, де минули дитячі та юнацькі роки Лесі Українки. Волинь була її першою життєвою і поетичною школою.

Найбільше зачарували Лесю прості люди, поетичне слово і життя яких вона сприймала всім серцем.

Учениця.

Природа щедро обдарувала Лесю – дала їй добре і мужнє серце, хист до музики, малювання, вишивки, могутній поетичний талант, великі здібності до науки.

Учень.

Дівчинку вражала бідність селян. Леся була милосердною до всього. Чужий біль сприймала як власний. Дев′ять років було дівчинці, коли, несподівано для неї, за революційну діяльність заарештували її тьотю Елю. Так у 1880 році з′явився перший вірш «Надія».

Учениця.

Читає вірш «Надія».

Учень.

Мати навчила дітей, а їх у сім′ї, крім Лесі, було п′ятеро, шанувати мову, пісню.

Учениця.

Леся була музично обдарованою дитиною, це помітив Микола Лисенко, з сім′єю якого дружили Косачі. Леся швидко сприймала народні пісні, співала.

Ведуча 1.

Сестра Ольга згадує: «Леся дуже любила бувати на ярмарках, святах. Взимку на Водохреща Леся замочила ноги і застудилася.

….. Скоро по тому у неї почала боліти права нога, та так, що сестричка гірко плакала від болю».

Ведуча 2.

Рано зустрілася Леся з важким особистим горем. На одинадцятому році життя захворіла на туберкульоз кісток, який спочатку виявився в руці, потім перекинувся на ногу, легені, нирки. Поетеса мужньо перенесла кілька операцій, вела, за її висловом, «тридцятилітню війну» з тяжкою недугою.

Ведуча 1.

У листі до бабусі леся пише:

«Я ніколи не буваю здорова, бо завше рука болить. Перше я мазала руку йодом і мочила в солоній воді. Але від йоду дуже шкіра злазить, то я тепер не мажу. Я дуже слаба, але ходила на Шевченкові роковини і там читала вірші».

Ведуча 2.

Важко лежати хворій. Що ж воно буде. Ні вишивати, ні писати, ні грати.

Ведуча 1.

У кімнаті було тихо. Леся насилу дісталася фортепіано. (Його називали Лесиним, бо навчила грати на ньому батькова сестра Олександра. Леся любила грати.) Легенько торкнулася декількох клавішів, тільки хотіла зіграти, як шпигнуло в ліву долоню, пронизало все тіло.

Учениця.

Читає вірш «До фортепіано».

Ведуча 2.

Йшов час, жорстокий час по відношенню до Лесі. Коли дівчині було 13 років, мати, порадившись з дочкою, добирає їй псевдонім Українка. Псевдонім був своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови. Під цим псевдонімом були опубліковані Лесині ранні вірші «Конвалія», «Сафо».

Учениця.

Читає вірш «Конвалія».

Ведуча 1.

Так починала свій літературний шлях юна Українка. І. Франко писав : «Україна на наш погляд, нині не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою».

Учениця.

Читає вірш «Мій шлях».

Ведуча 2.

Оптимізмом віє від її поезії, жагою до жтття. Тоді Леся була ще не певна, що своїм словом зробить подвиг, незрівнянно вищий, ніж могла б досягти практичною діяльністю.

Учень.

Лесина хвороба – туберкульоз кісток – прогресувала. Лікарі порадили поїхали до моря. Одеса, Крим…. Чорне море. Коли Леся побачила його вперше, була приголомшена таким видовищем. Тут народився цикл віршів «Подорож до моря».

Ведуча 1.

Але де б не була поетеса, завжди тужила за рідним краєм, в думках її зринав образ України.

Учень.

Читає вірш «До тебе, Україно…».

Ведуча 1.

Леся Українка вивчала історію свого народу, її дивувало, що такий народ, як українці, з багатющою історією, культурою, не має свого державного об′єднання, змушений був перебувати в залежності від Росії.

Учень.

Читає вірш «І все-таки до тебе думка лине…».

Ведуча 2.

Не дивлячись на тяжку долю (витримала кілька операцій, доводилося ходити в гіпсі, зі спеціальним апаратом, на милицях, що завдавало нестерпних мук), Леся прагнула активної участі у громадському житті. Проявляла інтерес до різних галузей знань, знала багато мов, робила численні переклади. Великою пристрастю віяло від її поезії.

Учениця.

Читає вірш «Contra spem spero!».

Ведуча 1.

Коли Леся прочитала цей вірш на літературному вечорі у колі родини Старицьких, Микола Васильович Ковалевський, колишній викладач словесності, потис їй руку і звернувся до присутніх: «Правильно сказав І. Франко, що після Шевченка і Некрасова я вперше стрічаю таку сильну поетесу».

Ведуча 2.

Леся Українка прислужувалася своєму народові огнистим словом, яке рвалося з глибини самого серця.

Учениця.

Читає вірш «Слово, чому ти не твердая криця…».

Учень.

В особистому житті Лесі Українки було багато страждань. Познайомилася з Сергієм Мержинським у липні 1897 року в Криму, куди приїхав великий естет на лікування. Їх поєднала чуйність до всього прекрасного, гармонія і краса душ, спільна праця, мрії, навіть хвороба.

Останні роки короткого життя Сергія були осяяні світлом прекрасної дружби і ніжної турботи друга – поетеси Лесі Українки.

Учениця.

Читає вірш «Ти хотів би квіток на дорозі…»

Учениця.

Читає вірш «Уста говорять…».

Ведуча 1.

Десь із далини лунає до нас голос завжди юної лесі Українки. Хіба жила на світі ще така жінка, в серці якої поєдналася б така мужність, така геніальність, такий вогонь і розум, така пристрасна любов і відданість народові та Батьківщині. Ні, другої такої на світі не було.

Ведуча 2.

Леся  - неповторна. Її життя, один із тих подвигів, що підносять людину в очах сучасників, роблять її зіркою в очах нащадків.

Учень.

Любі друзі, ось і підходить до кінця наш вечір, присвячений нап′яті Лесі Українки. Нам потрібно вчитися Лесиному терпінню, любові до людини, вміти допомагати тому, хто страждає, чекає від нас милосердя і доброти. До нових зустрічей.

Виховний захід до дня рідної мови "О, слово рідне, хто без тебе я..."

Ведуча 1.

Земля моя найкраща і єдина!

Твій образ серденьком своїм ловлю.

Моя найкраща в світі, Україно,

Я щиро й віддано тебе люблю!

Ведуча 2.

Мій край чудовий – Україна

Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов′я!

Ведуча 1.

І найдорожче – рідна мова.

Наснагу й силу нам дає.

Нам стежку в світ дано топтати,

Поки в нас рідна мова є!

Ведуча 2.

Рідне слово! Скільки в тобі материнської лагідності і доброти, мудрості земної, закладеної ще славними предками вільнолюбними.

Ведуча 1.

Скільки в тобі чарівних звуків і животворного трепету і вогню.

Ведуча 2.

Дорогі шанувальники рідного слова! Щиро вітаємо Вас на нашому святі.

Ведуча 1.

9 листопада, коли православна церква вшановує пам'ять преподобного Нестора Літописця, автора відомого літопису «Повість времяних літ», ми відзначаємо День української писемності і мови.

Учениця .

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну.

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

Учениця .

Вона, як ніжна пісня колискова, Заходить серцем в душу з ранніх літ.

Це – мова, наче пташка світанкова,

Що гордо лине в свій стрімкий політ.

Велична, щедра і прекрасна мова,

Прозора й чиста, як гірська вода.

Це України мова барвінкова,

Така багата й вічно молода.

Ведуча 2.

Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби.

Ведуча 1.

Перетерпіла вона, мова наша рідна, і укази Петра І, Катерини ІІ, Миколи І, дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив книги українською мовою, окрім творів художніх і найганебніший Емський указ 1876 року, який зовсім заборонив друкування книг українською мовою.

Ти вся порубана була,

Як Федір у степу Безрідний,

І волочила два крила

Під царських маршів тупіт мідний.

Але свій дух велично гідний,

Як житнє зерно, зберегла.

Учениця .

Як путівець між нивами – проста,

Барвиста, наче далеч веселкова,

Такою увійшла до нас в уста

І в долі засіяла - наша мова.

З роси, проміння, шуму колосків

Я вам дарую чисте першослово,

Аби з ясних слов’янських берегів

У світі засвітилася Дніпрово.

Учень.

Вимовляю кожне слово,

Кожне слово, наче спів.

Найдорожча рідна мова,

Мова предків і батьків.

Учениця .

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня линеш, рідне слово,

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мово!

Учень 2.

Плекаймо в серці кожне гроно,

Прозоре диво калинове.

Хай квітне, пломенить червоно

В сім′ї великій, вольній, новій.

Учень 3.

Синій і дочок багатьох народів

Я зустрічав, які претинали

Гірські й морські кордоні і, на подив,

Багато бачили, багато знали.

Я їх питав із щирою душею:

-         Яку ви любите найбільше мову?

Усі відповідали: - «Ту, що нею

Співала рідна мати колискову.»

Учениця .

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих – рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походів світанкова.

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Ведуча 2.

Від часів російського царизму та в умовах радянської імперії наша мова витримала 48 заборон! Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави.

Ведуча 1.

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В’язнили, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати!

Ведуча 2.

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить.

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.

Учениця.

Друже милий, ти помітив

До краси людську любов?

Скільки є на світі квітів –

Стільки є на світі мов.

 Холоди чи хмари грізні,-

Розцвіли в погожі дні,

Квіти різні, ранні й пізні,

 Восени і навесні:

І червоні, як троянди,

І рожеві, як піон,

І зелені, як лаванди,

І фіалкові, як сон.

Так і мови6 ті, - мов квіти,

Що бувають між осель,

Інші, ті, рвуть граніти

Ломикаменем між скель.

На душі в людини свято:

Як чудово, що вони

Різні всі, що їх багато, -

Квітів сонця і весни.

У барвистім розмаїтті

Мови – дивна дивна,

Порожніш було б на світі –

Зникла б навіть хоч одна.

Дуже сильна – ти помітив? –

До краси людська любов.

Скільки є на світі квітів –

Стільки є на світі мов.

Учениця.

Яка чудесна кожна мова!

Але слова мотай на вус.

Як не уважний ти до слова,

То може трапитись конфуз.

Бо є омоніми міжмовні,

Відомі вченим з давнини:

Слова однакові назовні,

Та різні значенням вони.

Учениця.

Все в тобі з’єдналося, злилося,

Як і помістилося в одній! –

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій,

Ти даєш поету дужі крила,

Щоб підносить правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости, не в’януть зроду,

Квітувати в поемах і віршах,

Бо в тобі – великого народу

Ніжна і замріяна душа.

Учениця.

О, не згуби ти свого родоводу,

Безсмертна мово, рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був, і є, і буде у віках.

Учениця.

Щира втіхо – рідна мово,

Краю отчого окраса, -

Є в тобі вогонь Тараса,

Щира втіхо – рідна мово.

Учениця.

Трембітна мово. Музико. Калино.

І споконвічна, і завжди моя.

До тебе завше я душею лину.

Марія…. Мрія…. Мамине ім’я.

Зорею, казкою ти снила тихо,

Коли в колиску клала немовля,

Вела за ручку, берегла від лиха

І вчила перше слово вимовлять.

Ведуча 1.

Мова наша поетична і ніжна, в ній – невичерпна криниця багатства. І скільки б не звертався до неї, кожного разу відкриваєш щось нове.

Ведуча 2.

Про багатство і красу рідної мови захоплено відгукуються не лише її носії, але й іноземці. Ось така розмова відбулася далекого 1916 року.

Вистава.

Ведуча 1.

У купе вагона першого класу швидкого потягу «Львів – Відень» їхали чотири пасажири: англійка, італійка, німкеня та українка. Балачки велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова найкраща і котрій з них належить світове майбутнє.

Англійка.

Англія – країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова – це мова Шекспіра, Байрона, Ньютона, Дарвіна. Безумовно, англійській мові належить майбутнє.

Німкеня.

Ні в якому разі. Німецька мова – це мова двох великих імперій: Великонімеччини і Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шиллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італійка (посміхнувшись).

Панночки, ви обидві не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії, музики і кохання. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккачо, Петрарки, тому італійська мова має бути провідною в світі.

Українка.

Шановні, я також могла б сказати, що моя рідна мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу – лесі Українки, мова нашого філософа – мислителя Івана Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, в тому числі і названими тут. Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом взятих.

Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж , по суті, нічого не сказали про багатства й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати, невеличке оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?

Німкеня.

Ні!

Італійка.

Ні!

Англійка.

Це неможливо.

Українка.

Це у вас неможливо. А нашою мовою це зовсім просто, (до німкені) назвіть якусь букву.

Німкеня.

Нехай буде буква «П».

Українка.

Добре. Послухайте оповідання, яке називається «Перший поцілунок».

Популярному поетові Павлу петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим потягом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїзджого поета. Потім під′їхали  поважні персони – приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд з панночкою – премилою Поліною. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна пограла полонези. Поспівали пісень, потанцювали. Прийшла пора – попросили пообідати.

Принесли печених поросят, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок, пирогів. Потім Поліна попросила прогулятися парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів…

Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи. Помріяли. Пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок.

Прощай, парубоче привілля! Прийдеться поету приймакувати!

Ведуча 1.

Усі визнали. Що милозвучна, багата українська мова житиме вічно.

Німкеня.

А коли б я назвала іншу букву? Наприклад «С»?

Українка.

Гаразд, хай буде «С». своєю мовою можу створити не лише оповдання, а навіть вірш, в якому всі слова починатимуться літерою «С».

Самотній сад

Сипле, стеле сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні струни серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

Німкеня.

Геніально!

Англійка.

Незрівнянно!

Ведуча 2.

Говорити ще щось не було потреби.

Ведуча 1.

Яка прекрасна українська мова! Виплекана колоссям, землею, виспівана птахами, звеличена письменниками…

Ведуча 2.

Мова… яка ти багатогранна, ніжна, чиста, як промінчики сонця, що яскравим сяйвом осипають землю добром, радістю, плодами… ти квітуєш пелюстками слів у морозних думках полину, даєш поетові дужі крила, щоб зміг піднятися у височінь, ученим ти відкриваєш мудрість людської душі. Ти повна сил, як кремезний дуб широколистий, тобі рости, рости і не в′янути, бо у твоїм серці – «великого народу ніжна і замріяна душа».

Учениця.

О слів жорстока і солодка влада!

Не опечись на їхньому вогні…

Такі ж близькі звучанням «рада» й «зрада»!

Які ж провалля поміж них страшні!

Закони літер – не разок намиста:одну хитнеш – і поміняєш суть.

І спрабуй-но тоді межу збагнуть,

Приміром, між «обчислить» і «обчистить»

Ти – весь у слові, як у сповиткові,

З колиски до калини на горі…

І вже коли ти похитнувсь у слові,

Вважай, що похитнувся у собі.

Високе діло розміняв на слово,

Високе діло – на дрібні діла,

І нишком розпадається основа,

Що щільність дум  Духа берегла.

Учениця.

Маестро був.

Умів приборкать слово,

Зімять, як віск, і сотворять дива.

І непокрне слово, як шовкове,

 Стелилося з рясного рукава.

О, владо слів, солодша від жафрона!

А ще солодша – влада на слова…

Як пильнувати, щоб вона, бува.

Не перейшла в розгнузданість тирана,

Коли вже слово, втративши свободу,

Стає рабом без імені й лиця,

І нанизавшись на перо співця,

Кружля покірно, примхам на догоду?!

Як часто нас в риторику несе,

Коли святими клянемось в любові!

Бо часом любимо не тільки слово, як у словах себе понад  усе!

Учениця.

Учись у нього.

Легшої з наук

 І важчої – нема у цьому світі,

І що простішого: писать – як жити,

Покіль перо не випадає з рук?!

Учись у нього

І важчої! – допоки світ не знати.

І що простіше, жити – як писати,

Покіль перо не випадає з рук?!

Ведуча 1.

Українською мовою можна передати будь-які події, слів вистачить, щоб описати сміх і смуток, найтонші і найскладніші почуття та думки, найвищу красу, задовольнити найвитонченіший смак.

Ведуча 2.

Багато довелося пережити українському народові, але які б випробування не випадали на його долю, він завжди знаходив у собі сили вистояти. І в цьому йому допомагало уміння сміятися, жартувати, бо…

Ведуча 1.

Сміх людський – чудесна штука.

Він мистецтво і наука,

Він – в житті і для життя.

Із потворного й дурного

Посміятися не гріх.

Добрий сміх не б′є, не мучить,

Він на світі жити учить.

Учениця.

Дорікає мати доні:

-         Ти живйош у Кієвє,

А не где-то у Рязані

Чи в какой Тетієвє,

Но язик ти український

Знать не собіраєшся.

Говорю тебе об етім,

Но ти возмущаешся.

Что ти дєлаєш мне глазкі,

Смотріш, как на дурочку?

Ти же часто в сельськіх тьоток

Покупаєш курочку.

Научись хоть торговаться:

«А почому кури?»

«А не буде лі дешевше?»

«не деріть три шкури».

Учениця.

Збирається мій знайомий

В далеку мандрівку.

Придбав собі в Туреччину

На тиждень путівку.

Костюм купив елегантний

Вчить турецьку мову.

Уже знає, як звуть турки

Свиню і корову,

Як спитати по-турецьки,

Почім у них шуби,

Де купити мило й пасту,

Яка чистить зуби.

Голова тріщить у нього

Від отих уроків…

Він, до речі в Україні

Живе тридцять років

Ходить всюди, як хазяїн

Аж дверима гурка,

Хоча мову українську

Знає гірше турка.

Учениця.

Мово рідна! Ти ж, як море, безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця – краю.

Учениця.

Красо моя! В тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть. І зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого.

Учениця.

В тобі, мово, неосяжна душа народу – його щирість і щедрість, радощі і печалі, його труд і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його.

Учениця.

Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх.

Учениця.

Мово рідна! Скарб мій єдиний, з тобою я найбагатша і найдужча й світі, без тебе – перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття.

Учениця.

Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку. Люблю тебе і в гнів, коли ти клекочеш, як вулкан громами на ворогів, і вбити можеш словом єдиним, як блискавкою.

Учениця.

Люблю я твою ніжність, ласкавість, лагідність, коли ти одним – єдиним словом зігріваєш, мов сонце, і підносиш над хмарами та між зорі, і повертаєш до життя, наснаго моя і мудрий вічний учителю мій!.

Учениця.

Всі ми любим нашу мову,

Наче пісню вечорову,

І служити будем їй,

Нашій мові дорогій.

Ведуча 1.

Древній обікрадений народе!

Над тобою прошумів розбій.

Та кати не вкрали твою вроду,

Не зсушили дужий мозок твій.

Ведуча 2.

Попри всі труднощі ти вистояв, ти був, є і будеш, бо ти – український народ. За тобою майбутнє.

Ведуча 1.

Тепер, коли Україна стала самостійною, незалежною державою, відкривається широкий простір для вільного розвитку української мови.

Ведуча 2.

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,

Але ти, дитино,

Покликана захищати своїми долоньками

 Крихітну свічечку букви «і»,

А також,

Витягнувшиь на пальчиках,

Оберігати місячний серпик букви «є»,

Що зрізаний з неба

Разом із ниточкою.

Бо кажуть, дитино,

Що мова наша соловїна.

Правильно кажуть.

Але затям собі,

Що колись можуть настати і такі часи,

Коли нашої мови не буде пам′ятати

Навіть найменший соловейко.

Тому не можна покладатися

Тільки на солов′їв, дитино.

Ведуча 1.

Отже, все залежить тільки від нас, українців! Пам′ятаймо про це!