Позакласна робота





"Ми матір називаємо святою"

Мета: формувати в учнів переконання. Що любов до Матері та Вітчизни – одна з основних ідей педагогіки, утверджувати високі норми народної моралі, національну свідомість, заохочувати дітей відновлювати кращі традиції українців у власному житті.
Обладнання: вишиті рушники, ікона Богоматері, фотографії мами, бабусі.
Висловлювання видатних людей:
ü  «Серце матері  - безодня, на глибині якої завжди знайдете прощення» (Оноре де Бальзак).
ü  «Мати – єдине божество, котре не знає невіруючих» ( В. Сухомлинський).
ü  «Ніхто не може зрозуміти дитину так правильно і так неправильно, як його мати» ( Н. Дуглас).
Заповідь: «Шануй батька свого і матір свою, щоб довшими дні твої були на землі».

Вступне слово вчителя.
Є в світі одне слово, перед яким усі народи низько схиляють голови. Це слово – Мати. Це перше слово, яке з радістю та усмішкою вимовляє дитина. Коротке це слово – мама, але які надлюдські глибини скарбів містить воно в собі. Ціле її життя з серця б’є великим невичерпним джерелом безкорисна любов до своїх дітей, ціле її життя – це терпіння, безмежна самопожертва, пробачення провин. З добра і любові створили Матір.
У травні, коли прокинеться від сну природа, коли задзвенить у блакиті пташиний спів, коли травою і квітами замаїться земля, теплий весняний вітер принесе до нас свято Матері. Друга неділя травня повинна стати великим днем у кожній родині, в кожній громаді, у малому селі і великому місті.
Прийшло це свято в Україну із США. Американка Анна Джарвіс була засновницею цього свята. 9 травня 1905 року вона втратила свою матір. Ця подія глибоко вразила доньку, вона покинула роботу та провела два роки в великій жалобі. Тоді і зародилася в неї думка: присвятити один день у році для матерів усього світу. Вона писала листи сотні, тисячі листів – до газет, до законодавців, губернаторів, президентів. І, нарешті, в квітні 1910 року губернатор Західної Вірджинії прокламацію про установлення Дня Матері. Його приклад наслідували й інші штати Америки. В 1914 році президент Т. В. Вільсон підписав резолюцію Конгресу, якою оголошено День Матері обов’язковим для цілої держави. Незабаром 43 країни світу приєдналися до цього дня.
У 1929 році Союз українок Галичини звернувся до громади з пропозицією про відзначення цього свята на наших землях. Пропозиція була підтримана, і 10 років святкували День Матері на Галичині. Його заборонили з приходом Червоної Армії у вересні 1939 року. Натомість більше 50-ти років ми відзначали Міжнародний жіночий день  - 8 Березня, який впровадила Клара Цеткін. Звичайно, поганого в тому нічого немає, але, відроджуючи нашу культуру, звичаї і традиції ми повинні повернути і свято Матері, яке відзначає весь світ. Його першооснова значно глибша за Міжнародний жіночий день, адже воно пропонує вшанувати Матір у трьох найбільших іпостасях: Матір-Богородиця. Матір-Жінка, Матір-Україна. Тому свято Матір має подвійний характер: родинний і громадський. У родинному колі діти готували для мам подарунки, приємні дійства і – найголовніше – намагалися бути прикладом чемності і послушенства. Дорослі члени сім’ї виконували за маму всю роботу, прагнули, щоб мама хоч один день у році відпочила.
На початку століття церковна громада називала травень місяцем Матері Божої. Дорослі і діти несли до каплиць, церков, образів і фігур квіти, співали пісень, славили ту земну жінку, що привела на світ Сина Божого. А в другу неділю травня в церквах відбувалися святкові богослужіння за здоров’я матерів. З нетерпінням чекали цього дня діти, вони вчили молитви, пісні, присвячені Богоматері, зверталися до Пречистої словами поширених тоді поезій.
О  свята ненько, чиста леліє,
В тобі спасіння, наша надіє!
Охороняй нас від зла, маленьких,
Пригорни в ласці душі чистенькі.
Отже, проведення своїх свят тільки возвеличить жінку, адже вона заслуговує на вшанування значно частіше, ніж двічі на рік.

Пісня «Пісня про рушник».

 На сцену виходять ведучі – хлопчик і дівчинка в українському вбранні.

Ведучий.
Гей, заграйте гори, зашуміть діброви,
Приберіться ниви, красно та багато, -
Зажурчіть потоки, заведіть розмови
Про святочну днину, про велике свято!
Заспівайте гучно в тихім гаю, птиці,
Гомоніть з вітрами, польовії квіти,
Задзвоніть, дзвіночки, рожі, всі косиці,
Заспівайте хором, українські діти!.
Ведуча.
А кому ж то грати та кому співати?
Знає те дівоче чистеє серденько:
Нині твоє свято, наша рідна мати,
Будь благословенна,
Українська ненько.
Ти прийми в цю днину щирі привітання, -
Най Бог дасть потіхи з нас тобі діждати,
Най тобі й Вкраїні служать твої діти,
Будь благословенна,
Українська мати!
Ведучий.
Шановні друзі, гості, запрошуємо вас подивитися урочисте свято. Ліричним заспівом до нього є слова Т. Г. Шевченка «бо хто матір забуває, того Бог карає».
Ведуча.
Звідки починається дорога в життя? З батьківського дому.
1-й учень.
Мабуть, для кожного з нас немає нічого ріднішого, як його дім. Тут ми вперше відчули любов батьків своїх і самі полюбили їх. Сюди ми повертаємося з далеких і близьких доріг, несемо свої радощі, сумніви і печалі. Рідна хата – лагідна і тепла пристань для наших душ.
2-а учениця.
У народній легенді про те, як з’явилася перша хата, говориться, що колись Янгол прорубав вікна та затяг їх риб’ячим міхуром, а жінка з дітьми стали прибирати та тішитися, що мають таку гарну та світлу оселю, Янгол замилувався ними та й залишився назавжди стояти при віконці. Тому, повчає легенда, боронь Боже – плювати у вікно! А ще не можна в хаті лаятися, сваритися, битися, бо Янгол плакати буде  - він же залишився, щоб милуватися ними. А яке ж милування з лайки та бійки. Так учить народна мудрість: кожен повинен намагатися зробити свій дім не просто сяким-таким пристановищем, а саме родинним вогнищем, де відігрівається душа, панує атмосфера любові й доброти.
Ведучий.
Чим осяяна життєва стежина?
3-й учень.
Маминою усмішкою,
Її ласкавими очима,
Лагідним голосом,
Теплими руками.
4-а учениця.
Перші кроки маленької людини, її перше слово освячене материнською Любов’ю. Хто схиляється над колискою низенько? Чиї очі святяться добротою і ніжністю? Мамині..
Ведуча.
Хто з тривогою думає про наше майбутнє? Мама..
Ведучий.
Кого нам не вистачає у скрутну хвилину нашого життя? З ким ми хочемо ділити свої радощі і горе? Хто нам завжди допоможе? Мама..
Ведуча.
Хто свої сили і здоров’я поклав на виховання своєї дитини?

Пісня про маму.

5-а учениця.
Мати, матінко, матуся,
Мама, мамочка, мамуся
Називаю тебе я,
Рідна ненечко моя!
6-а учениця.
Підняли мене з колиски
Ніжні руки мами
Берегли від горя – лиха,
Днями і ночами.
Вчили на землі стояти
І ходити вчили,
А, коли бувало важко,
Додавали сили.
Працьовиті і невтомні,
Ласкою зігріті,
 Руки мамині для мене
 Найсвятіші в світі.
7-й учень.
Чи є в світі щось світліше,
Як мамині очі,
Що все зорять за дітками.
Як вдень так і вночі.
Чи є в світі щось щиріше,
Як серденько мами,
Яке б’ється для дитини
 Днями і ночами
Чи є в світі щось дорожче,
Як мама кохана,
Що трудиться для дитини
Від ночі до рання.
8-а учениця.
Ти всіх святіша, ненько,
Моя ти квіточко біленька,
Моя любове, де причал
Знайшли і радість, і печаль.
Моя маленька, неозора,
Моя і втіха, і опора,
Моя весела і сумна,
 Моя небесна і земна.
Ведучий.
Мама… це перше слово, яке з радісною усмішкою вимовляє дитина. Мама – це слово, яке найчастіше повторює людина в хвилину страждання і горя. І кожен несе в серці любов. Кожен скаже: «Найкраща мама – моя мама».
9-а учениця.
Снилось мені ясне сонце,
Що в хаті світило, -
А то мені так моя мама
Дивилася мило.
Приснився мені легкий вітрик,
Що пестив волосся, -
А то мені моя мама
Гладила волосся.
Снилась мені ягідочка,
Як мед солоденька, -
А то мене цілувала
 Мама дорогенька.
Снились мені Ангелки, що в рай мене несли, -
А то мене  руки мами до серця притисли.
10-й учень.
Є чимало мам на світі
Мами добрі, мами світлі.
Та одна є наймиліша.
Хто така? Скажу вам я –
Рідна матінка моя.
11-а учениця.
Можна у світі чимало зробити:
Перетворити зиму на літо,
Можна моря й океани здолати,
Гору найвищу штурмом узяти,
Можна, пройти крізь пустелі і хащі…
Тільки від мами не можна нізащо.
Бо найдорожче стоїть за словами:
В світі усе починається з мами!
12-й учень.
Ми тебе, матусю, всі щиро кохаєм.
Много літ щасливо прожити бажаєм,
Ти завжди ласкаво до нас посміхалась.
Сама не доїдала – нас нагодувала.
13-а учениця.
Найкращі дні для наших матерів,
Це дні, коли щасливі їхні діти.
Від нас залежить, скільки днів таких
Ми можемо для матері зробити.
Даруймо ж радість нашим матерям,
Бо їм турбот і горя вистачає.
14-й учень.
Побажаєм вам 100 років жити
Без горя, сліз і без журби.
Хай з вами буде щастя і здоров’я
На многі літа, назавжди.
15-а учениця.
Хай в житті всім радість буде –
Процвітайте, як той цвіт.
Дай же. Боже, нашим ненькам
Много добрих, щасних літ.

Пісня «Мамина черешня».

Ведуча.
Щоб роду не було переводу, він має жити багато літ. Треба берегти коріння роду, рід. Хто ж його береже? Головною берегинею родини завжди була мати. Її святою називали. Тарас Шевченко писав:
«У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.»
І я не знаю інших рядків, у яки з таким благоговінням було б сказано про материнство.
Ведучий.
Болить душа поета за скривджених матерів. Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівав у своїй творчості жінку – матір цієї землі, продовжувачку роду. Його невмируще:
І на оновленій землі…
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі, - стало святим ідеалом.
Ведуча.
Т. Г. Шевченко бачив у жінці духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність, щирість, але не прощав аморальності, жорстокості:
… Не дуріте самі себе,
Учітеся, читайте,
І чужому научайтесь,
І свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
веселого дому.
Ведучий.
Поет, звертаючись до майбутніх поколінь, вірить, що тільки в любові до всього рідного може оновитись життя.
Ведуча.
Мати народжувала дитину, співала їй, вчила добра і любові.

(На сцену виходить дівчина в українському вбранні, з хустиною на голові. До неї вибігають дві дівчинки).

Дівчатка.
Мамо, розкажіть казку, будь ласка, ну розкажіть.
Мати.
Добре дітки, сідайте та слухайте. Сьогодні я вам розповім «Легенду» М. Вороного.
Дівчину вродливу юнак покохав,
Дорожче від неї у світі не мав
І клявся, божився, що любить її
Над сонце, над місяць, над зорі ясні.
«Тебе я кохаю. За тебе умру…
Віддам за кохання і неньку стару!»
Та мила його не боялась гріха:
Була як гадюка зрадлива, лиха.
Всміхнулась лукаво і каже йому:
«Не вірю, козаче, коханню твому.
Як справді кохаєш, як вірний єси,
Мені серце неньки живе принеси.»
Юнак мов стерявся: не їв і не спав,
Три дні і три ночі він десь пропадав
І стався опівночі лютий злочин:
Мов кат, витяг серце у матері син…
І знову до милої з серцем в руках,
Побіг, і скажений гонив його жах.
Ось-ось добігає, не чуючи ніг…
Та раптом спіткнувся і впав на поріг.
І серденько неньчине кров’ю стекло,
І ніжно від жалю воно прорекло…
Востаннє озвалось до сина в ту мить:
«Мій любий, ти впав… Чи тебе не болить?»
І тільки тоді юнак зрозумів,
Хто його по-справжньому любив…
Ведучий.
Любов до рідного краю, мови, починається з колиски, з маминої пісні. Народні колискові пісні зачаровують ніжністю і простотою. У них – материнська ласка і любов, світ добра, краси і справедливості. Раніше дітей гойдали в колисках, зроблених з лози. В Україні існував звичай: коли дитина виростала, колиску берегли, поки в цій оселі жили люди. Колиску робили з клена, осики, калини, для неї вибирали м’яке, співуче дерево.
Ведуча.
Колискова пісня… Скільки їх створив народ! Лагідний материн спів засівав дитячу душу любов’ю до людей, до всього живого.
Під цей спів виростали поети і композитори, майбутні хлібороби і захисники рідної землі, космонавти, вчені й просто мудрі люди, адже її мелодії, виховують доброту, чуйність, милосердя.
1-а дівчинка.
Травню ласкавий,
Маю-розмаю,
Шовкові трави
Стели нам у гаю.
2-а дівчинка.
Стели нам трави,
Розсій квіточки,
Щоб їх ми мали
На два віночки.
1-а  дівчинка.
Один віночок –
Гарно прибрати
Той образочок,
Де Божа Мати.
2-а дівчинка.
Другий рясненький,
Квіток багато,
Для матусеньки
На її свято.

Діалог матері і доні.

1-а дівчинка
Скажи, матусенько, мені,
За що мене ти так кохаєш?
Ти бережеш мене у сні
І вдень мене все доглядаєш.
Мама.
Люблю тебе, бо чемна ти,
Бо слухаєш мене ти завжди
І любиш рано в школу йти.
Люблю тому,
Що ти весела,
Мов ластів яточко чарівне,
Але скажи мені, маленька, -
Чому так любиш ти мене?
2-а дівчинка.
За твою працю тебе люблю я,
За те, що ти так дуже дбаєш,
Щоб жила в щасті завжди я.
Та ти не раз не спиш  у нічку,
Як захворію я коли,
Не раз твої молитви
За мене в небо попливли.
Дівчата (разом).
За все тебе я люблю, нене,
Люблю матусю я свою
І я сказати не умію,
Як я тебе люблю, люблю.

Ведуча.
До вашої уваги сатиричний вірш С. Олійника «Синок математик»
Учень.
До батьків, до Яблунева,
В рідну хату і садок
З політехніки зі Львова
Гостювать прибув синок.
На обід прибув, до речі.
)Стіл накрили в акурат!)
Мати вийняла із печі
Двоє смажених курчат.
Батько всім налив чарчини,
Більшу, звісно, дав синку.
_ А яку науку, сину,
Ти вивчаєш там? Яку?
Син підняв до стелі руку:
-Мудрість, тату! Висота!
Не збагнуть вам ту науку,
Ви ж, пробачте… Темнота!
Ось курчата ці: фактично
Двійко тут, хоч як бери.
А візьми математично,
Помудруй – і вийде три!
-Не мели дурницю, синку!...
(І як видно, розізлив) –
Той схопивсь – одну хвилинку! –
Щось помножив, поділив…
-Ось вам, - каже, - рівно троє,
Доказ точний і ясний!...
І промовив до старої
Сивий батько мовчазний:
-Якщо так виходить в Петі,-
Будуть двоє ці для нас,
Він хай їсть оте вже третє!
Всім по одному якраз.
Ведучий.
Так, справді. Є такі діти в матерів. Нічого не вміють робити, не допомагають їм. А мати завжди терпить, мовчить і виконує усю роботу сама. Тож давайте будемо кращими донями й синами і не будемо завдавати прикрощів своїм матерям.
1-а учениця.
Ой маю я три матері;
Та всі три хороші, -
Три матері, три квіточки.
Три краснії рожі!
Перша мати – Непорочна,
Як лілея біла,
Із дитятком – немовлятком,
Пречистая Діва.
Друга мати – це найкраща
 В світі Україна.
Третя мати – що ж про неї
Гарного сказати7
Це ласкава, люба, мила.
Рідна моя мати.
Ой маю я три матері,
Та всі три хороші, -
Три матері, три квіточки.
 Три краснії рожі!.
2-й учень.
Є у кожної дитини матінка єдина:
Та, що любить нас і дбає, розуму навчає.
Є у кожної дитини, навіть сиротини
Наша мати солов’їна – рідна Україна.
3-я учениця.
А чуєш, як в грудях у нас б’ється серденько?
Бо серце дала нам також наша ненька.
Я знаю, тим серцем ми маємо жити
І бога, і маму, і край свій любити.
4-й учень.
Гарна ти, матусю! Добра, люба, щира.
Ти мене ще змалку звичаю навчила.
І щодня навчаєш як любить родину,
Мову нашу гарну і рідну Україну.
5-а учениця.
Україно – мамо, сестро, жінко,
В’ється блискавицею твій стан.
Ти ж бо, Україно, українко,
Склала серденьком свої уста.
Ти ж бо українка, Україно,
Стрічкою в косах твоїх – Дніпро,
Ти моє безсмертя солов’їне,
Плоть моя калинова і кров.
Україно – жінко, мамо, сестро!...
Сонце, мов дитя біля грудей –
Ти несеш і завжди будеш нести,
Вірячи у свій грядущий день.
Україно – жінко, сестро, мамо
У блакитному вінку небес,
Так, як сина, обійми руками,
Так, як матір, обійму тебе.
Ти ж бо українка, Україно,
Як твої лелеки й журавлі,
У твоїх очах співа барвінок,
І калини гілка на чолі…
 Ведуча.
Мати і дитя – найпрекрасніший образ із людської скарбниці. Народні легенди, балади розповідають про матір, яка, не задумуючись, віддає своє життя за щастя дитини. Народні перекази з великою симпатією розповідають про Богородицю, співчуваючи мукам матері, яка втратила сина. Згідно з цими переказами вся навколишня природа прагне допомогти матері: дерева укривають її з немовлям від погані, пташата допомагають сушити випрані ризи, відносячи їх на небо, скидають по сірячку, щоб вимостити ясла новонародженому Христу. Ластівка перешкоджає чоловікам, які забирають хреста, на якому має бути розіп’ятий Христос, крадучи у них цвяхи. За це Бог довіку благословив ластівку, і живе вона поміж людьми, а розоряти її гнізда – великий гріх.
Ведучий.
З прадавніх часів в усіх народів існував культ Матері. Особливим епітетом оповитий цей культ у християнстві. Образ божої Матері ніби ввібрав у себе всі радощі і трагедії, всі втіхи і болі материнства, став прикладом материнської вірності й самозреченості тієї сили духу, яку у важку годину може явити лише материнське серце. А водночас став покровом материнства й дитинства, символом надії на добро і щастя.
7-а учениця.
Молитва за маму.
Є у мене найкраща у світі матуся,
За неї до тебе Пречиста, молюся.
Молюся устами ,молюся серденьком
До тебе, небесна Ісусова ненько.
Благаю у тебе дрібними сльозами
Опіки та ласки для любої мами.
Пошли їй не скарби, а щастя і долю,
Щоб дні їй минали без смутку і болю.
Рятуй від недуги, матусеньку милу,
Даруй їй здоров’я, рукам надай силу.
Щоб нами раділа, пишалась усюди,
За це я складаю  в молитві долоні
До тебе, царице на сонячнім троні.
Ведучий.
Мама! В цьому слові, в цьому призначенні жінки природа втілила найвищий свій ідеал. Любов до матері вся з тривог, сподівань і безоглядного жертвування собою. Осяяне цією чистотою і щирою любов’ю, омріяне нею наше дитинство. До матері на пораду йдуть дорослі і малі. Мати ніколи не злукавить. Мати ніколи не скривдить і завжди захистить. Осиротів би людський світ без матерів. Бережіть їх. Ніколи не легковажте їхньою любов’ю.
8-й учень.
Величаєм тебе, мамо,
 В цю святочну днину
За твій труд і за старання,
Пильні без упину.
9 – а учениця.
За все найкраще у житті,
За ваші руки золоті,
За ваші лагідні серця –
Ми всі вам вдячні без кінця!.
10-й учень.
Поцілунками вітаймо.
«Многая літа» заспіваймо!
Киньмо квіти їм під ноги,
Щастя попросімо у Бога.
11-а учениця.
Хай в житті вам радість буде,
Процвітайте, як той цвіт!.
Дай же, Боже, нашим ненькам
Многих, щасних літ!.

(Звучить пісня А. Малишка «Пісня про рушник». Діти дарують мамам квіти.)

12-й учень.
Пам’ятаймо, милі діти.
Пам’ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі
Найдорожчі – наші мами!
Нам – маленьким і дорослим –
Все дають вони з любою:
Ніжне серце, світлий розум,
Силу нашому здоров’ю.
13-а учениця.
Найдорожчі мамі діти,
Дітям мама їх – так само.
Треба вчитись і робити
Так, щоб радувати маму!
Пам’ятайте, діти, всюди
Вірну мамину науку.
У ясне життя і в люди
Мама вас веде за руку!.
14-й учень.
А як вивчитесь з літами,
Вдячні мамі за турботу.
І поїдете від мами
 В інший край десь на роботу, -
Хай усі запам’ятають:
І листи, і телеграми
Шліть туди, де їх чекають.
Виглядають ваші мами!
15-а учениця.
Любове рідна, ми від роду
Твоїм запалені вогнем
 І материнську чисту вроду,
Озорену прийдешнім днем,
В серцях до скону пронесемо,
Щоб у віках жило крилате.
Благословенне слово – Мати.
Ведуча.
Дорогі діти, пам’ятайте, що матері ні купити, ні заслужити. Тож бережіть своїх матерів, шануйте їх. Знайте, що ранню старість і хвороби приносить не стільки праця, як сердечні рани, хвилювання і переживання.
Ведучий.
Ваше недобре слово, негідна поведінка – це рана
на ніжній материнській душі. Мама все вибачить, все переживе: і образи, і біль, і горе, - але рана на материнському серці гоїться дуже довго.
Ведуча.
Пройдуть роки, ви виростете, розлетитесь із рідного гнізда. Та де б ви не були, завжди пам’ятайте про місце, де ви народились, виросли, про найдорожчу в світі людину, яка чекає на вас і вдень і вночі – рідну матір.

Звучить пісня «Чорнобривці».
  

Філологічна гра "У казковому світі мови"

Мета: розвивати в учнів навички та уміння усного спілкування українською мовою; розвивати навички виразного читання і мовлення, виховувати любов і повагу до рідної мови, культури, історії України; виховувати культуру усного й писемного мовлення.
Цільова аудиторія: учні 5 – 7 класів.
Ведуча.
Доброго дня, шановні глядачі. В ефірі телевізійний канал « TV-казка» і щотижнева програма «У казковому світі мови». З вами ведуча (прізвище, ім’я). сьогодні в нашій програмі ви станете спостерігачами цікавої філологічної гри, учасники якої наші однолітки учні 5 – 7 класів.
Із задоволення представляю вам наших гравців. За лівим столом розташувалась команда під назвою «Асорті», за правим від мене столом знаходиться команда «Мікс». Привітаємо учасників. Гра має бути напруженою, але чесною й справедливою. В оцінюванні нашої гри, відповідей учасників, їх артистизму й спритності нам допоможе вельмишановне журі.
Знайомство з членами журі. Привітальні слова голови журі учасникам програми.
Конкурс «Візитка».
Отже, ми оголошуємо перший конкурс «Візитка». Кожна команда має представити своїх учасників, назвати девіз і висловити побажання для учасників.
З командами познайомились, журі виставило перші оцінки, а ми переходимо до наступного конкурсу, що називається «Мовні асорті».
Конкурс «Мовні асорті»
Кожна команда має за 2 хвилини дати як можна більше відповідей на однакову кількість запитань. Журі фіксує загальну кількість правильних відповідей. Правильна відповідь – 1 бал.
Запитання для команди «Асорті».
1.     Державна мова України. (Українська).
2.     З якого знаку розпочинається діалог? (Тире).
3.     Наука, що вивчає звуки мови. (Фонетика).
4.     Назвіть головні члени речення. (Підмет і присудок).
5.     Як називаються літери, що записані в певному порядку? (Алфавіт).
6.     Що вивчає графіка? ( Знаки письма).
7.     Скільки букв «о» в слові «молоко»? (Три).
8.     Слово, що має багато значень. (Багатозначне).
9.     Остання буква у слові «сім». (Ем).
10.                       Назвіть одним словом нерозривні словосполучення. ( Фразеологізми).
11.                       Словниковий склад мови. (Лексика).
12.                       Скільки звуків у слові «джміль»? (Чотири).
Запитання для команди «Мікс».
1.     Найменша одиниця мови. (Звук).
2.     Слова, що мають спільний корінь. (Спільнокореневі0.
3.     Скільки звуків у слові «легенький»? (Вісім).
4.     Який знак ставиться в кінці розповідного речення? (Крапка).
5.     Яка буква не має звука? (ь).
6.     Словник, з якого дізнаємося значення слів. (Тлумачний).
7.     Сьомий відмінок нашої мови. (Кличний).
8.     Частина слова перед коренем. (Префікс).
9.     Речення з однією граматичною основою. (Просте).
10.                       У що береться пряма мова? (У лапки).
11.                       Розмова двох осіб. (Діалог).
12.                       Що вивчає орфографія? (Правопис слів).
Підбиття підсумків. Виступ представника журі.
Ведуча.
Напружена гра. Учасники прагнуть перемоги, тому наступний конкурс називається «Влучне запитання».
Конкурс «Влучне запитання».
Кожна команда пропонує суперникам по 2 запитання на тему, пов’язану з мовою. Журі оцінює не лише правильність відповіді, а й дотримання культури поведінки й мовлення учасників, правильність оформлення запитання. Максимальна кількість балів  - 3.
Музична пауза.
Конкурс «Прямо чи влучно».
Ведуча.
Учасники команд – діти сміливі, дотепні, спритні й, без сумніву, розумні. А чи володіють вони акторськими здібностями? Про це ми дізнаємося із наступного конкурсу – «Прямо чи влучно».
Кожна команда отримує листочки із записаними фразеологізмами. Ці стійкі вирази сприймаються не прямо, а як єдине ціле. Саме ці сполучення слів найяскравіше виражають національний характер мови. Отже, ви можете показати без слів записані фразеологізми своїм суперникам, а вони їх мають відгадати й назвати.
Фразеологізми для команди «Асорті».
1.     Тинятися з кутка в куток.
2.     Втерти носа.
3.     Води в рот набрати.
4.     Змотувати вудки.
Фразеологізми для команди «Мікс».
1.     Взяти ноги в руки.
2.     Відривати голову.
3.     Довести до ручки.
4.     На лобі написано.
Оцінювання роботи дітей.
Ведуча.
Ви дивитесь інтелектуальну філологічну гру «У казковому світі мови». Капітани, ви маєте чудову нагоду отримати для своїх команд додаткові бали. Для вас конкурс «Римування».
Слова для капітана команди «Асорті»: сніг, сміх, весна, краса.
 Слова для капітана команди «Мікс»: бував, забував, мова, діброва.
Капітани готуються до виступу.
Музична пауза.
Виступ капітанів.
Оцінювання журі.
Ведуча.
Наш ефірний час завершується. Журі підбиває підсумки гри.
Виступ голови журі.
Ведуча.
Час ефіру вичерпано. Дякуємо за прекрасну гру. Бажаємо всім учасникам наснаги у вивченні рідної мови, говоріть нею, бо це і cправді Божий дар. З вами була (прізвище, ім’я) й програма «У казковому світі мови». До зустрічі.

КВК "Люби, вивчай рідну мову!"


Мета: показати учням красу та багатство рідної мови; викликати бажання вивчати рідну мову, милуватися її красою; розвивати зв’язне мовлення учнів, уміння спостерігати мовні явища; виховувати любов до рідної землі, свого народу, рідної мови.
Кожна команда  - учасниця має по 6 чоловік. Обов’язково демонструється емблема, оголошується назва команди й капітан.
Завчасно кожна команда отримує домашнє завдання:
1.      Підготувати один номер художньої самодіяльності (пісня, вірш, усмішка, гумореска).
2.      Підготувати один номер для команди-суперниці ( кросворд).
Ведучий. Найбільше і найдорожче багатство кожного народу – це його мова. Поки існує мова – доти живе й народ. Бажання знати мову не залежить ні від віку, ні від статі. Головне, щоб таке бажання було. Учасники нашого конкурсу люб’язно погодилися продемонструвати свої вміння, показати набуті знання з мови. Тож бажаємо нашим командам завзяття й привітаємо їх на сцені. Запрошуємо на сцену команду «Оклична» 6 класу та команду «Кома» 7 класу.
Наше змагання буде оцінювати шановне журі. (Представлення членів журі).
1.      Конкурс емблеми.
2.      Мовна розминка.
Кожен учасник дістає запитання. Відповідає сам, або хтось із команди, порадившись.
Питання:
1.      Чим подібні українські прізвища Бондар, Швець, Стельмах, Коваль, Тесля, Гончар?
2.      Закінчити прислів’я: «Вір своїм очам, а не…».
3.      Яке з відомих вам слів _ «алфавіт», «абетка», «азбука» - українського походження?
4.      Назвати слова, у яких звуків удвічі більше, ніж букв.
5.      Розкрити зміст приказки «Брехня стоїть на одній нозі, а правда на двох».
6.      На запитання вчителя: «Із чого складається речення?» три учні відповіли по-різному: а) із слів; б)зі словосполучень; в)зі словосполучень та сполучень слів. Хто ж із них дав правильну відповідь?.
7.      Хто автори ваших підручників із української мови та літератури?
8.      Яке трискладове слово об’єднує 33 літери?
9.      Хто став основоположником української літературної мови?
10.  Які справжні прізвища та імена лесі Українки та Марка Вовчка?
11.  Знайдіть у реченні «Він самий найкращий у класі» помилку.
12.  Прокажіть скоромовку.
13.  Які з назв частин мови мають спільний корінь?
14.  Що таке мова?
Ведучий. У нашому залі зібралися уболівальники, активні й кмітливі, небайдужі до всього, що відбувається на сцені. Поки працюють капітани й відпочивають команди, ви можете збільшити кількість балів своєї команди.
3.      Конкурс для глядачів-уболівальників. Розказати вірш про мову.
4.      Обмін завданнями.
Команди обмінюються завданнями для команди-суперниці.
5.      Конкурс для уболівальників.
Закінчити прислів’я.
Мудрий не все скаже. Що знає, а…(дурний не все знає, що скаже).
Хто людей питає, той…(і розум має).
Чим розумний стидиться…(тим дурень пишається).
На язиці медок, а…(в душі льодок).
Добрі діти доброго слова послухаються, а…(лихі й дрючка не бояться).
Змінивши один звук. Перетворіть рослину на комаху, що нагадує бджолу. (Хміль-джміль).
Відкинувши один звук, перетворіть маленьку комаху на морського рака. (Комар – омар).
6.      Фонетичні загадки «Хто я».
Для першої команди.
ü  Приголосний, глухий, моя пара [з].
ü  Голосний, ненаголошений, можу уподібнюватися до [и].
ü  Приголосний, дзвінкий, не маю пари; знайдіть мене у слові «лексика».
ü  Голосний, наголошений, можу уподібнюватися до [у].




Для другої команди.
ü  Приголосний, дзвінкий, не маю пари, знайдіть мене у слові «мати».
ü  Приголосний дзвінкий, без пари, разом з голосним, що є у слові «хата» позначаюсь однією буквою.
ü  Приголосний, глухий, моя пара [д].
ü  Голосний, наголошений, в алфавіті позначаюся першою літерою




7.      Конкурс для уболівальників.
Назвіть слова, які читаються однаково справа на ліво й зліва на право. (Алла, дід, біб).
8.      Конкурс загадок.
§  Хоч без ніг, а біжить швидко, не спить ні вдень, ні вночі, хоч ніколи не встає з ліжка. (Вода в річці).
§  Горами, долами ходить шуба з рогами. (Баран).
§  Хто має шість ніг, а ходить тільки на чотирьох? (Вершник).
§  Який рік триває один день? (Новий).
9.      Журі визначає переможця.
Ведучий.

Наші змагання закінчилися. Дякуємо командам за веселу гру

Вірші про маму.

 Матері
Ти усіх святіша, ненько!
Моя ти квіточко біленька,
Моя любове, де причал
Знайшли і радість, і печаль.
Моя маленька й неозора.
Моя втіха. опора.
Моя весела, сумна,
Моя небесна, земна.
Моя стежина й Батьківщина,
Моя, як білий світ єдина,
Як білий світ,
Як білий квіт,
З якого створюється світ.
 О. Головко.

Чи є на світі що світліше,
Як мамині очі,
Що все зорять за дітками
Вдень і серед ночі?
Чи є в світі що миліше,
Як мамині руки,
Що працюють для дитини
Щиро, без принуки?
Чи є в світі що щиріше,
Як серденько мами,
Яке б’ється для дитини
Днями і ночами?
Чи є в сіті що дорожче,
Як мама кохана,
Що трудиться для дитини
До ночі від рана?
І. Дашкевич.

Вітер  торкає віти,
І листя шумить, шумить…
Мама живе на світі
Легше від того жить.
Погляд матусі – літо,
Усмішка – день весни…
Вмиєшся їхнім світлом
І відчуття вини –
Тягар твоїх бід і помилок
Їй до кінця нести.
Встигнуть в життя б, не в споминах,
Припасти до рук: «Прости…»
Вічна моя любове,
Не вберегла від бід,
Ще найніжніше слово
Не встигла сказать тобі.
А дні все хутчій до вирію,
Не змогла їх зупинить…
Мамо, що ж в серці визріло?
Що тобі, рідна, болить?
Ось мої плечі. Руки –
Легше удвох іти.
Мамо, за дні розлуки,
За думи гіркі прости!
Вітер торкає віти,
І листя шумить, шумить…
Мама живе на світі,
Легше від того жить.
Т. Мельниченко

Я твій портрет фіалками вберу –
Ти ж так любила голубі фіалки.
Мене ти вчила правді і добру,
Мене до праці ти привчала зранку…
Я доторкнусь до твого чола,
На ньому зморшки – й ті такі ласкаві…
Ти все дала
Й нічого не взяла:
Ні крихти хліба, ні спасибі навіть…
Все те, що мав, що в мене є,
Що від людей, що від землі святої,
Що радістю в рядках моїх встає,
Передано в моє життя тобою…
Дочку, можливо матиму… Хто зна,
Про що в гаю зозуля накувала…
О, як я хочу, мамо, щоб вона
Твоє велике, щедре серце мала!..
І. Гнатюк

Матері
В хаті сонячний промінь косо
На долівку ляга з вікна…
Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина.
Легкі зморшки обличчя вкрили –
Це життя трудового плід.
Але в кожному русі  - сила.
В очах юності видно слід.
Я таку тебе завжди бачу,
Образ в серці такий несу –
Материнську любов гарячу
І твоєї душі красу.
Я хотів би, як ти, прожити.
Щоб не тліти, а завжди горіть,
Щоб уміти. Як ти, любити.
Ненавидіть, як ти, уміть.
В. Симоненко

Пам’ятаймо, милі діти,
Пам’ятаймо завжди з вами,
 Що для вас у всьому світі
Найдорожчі ваші мами.
Пам’ятаймо діти всюди
Вірну мамину науку…
У ясне життя і в люди
Мама вас веде за руку.
Б. Олійник

Мати
Велике і прекрасне слово Мати!
Від неї все на світі! Навіть світ…
Ой як їй легко на руках тримати
Дитину, як найвищий заповіт.
Матусю, мамо, люба наша ненько,
Тобі на свято квіти ми несем.
Ти наше сонце, матінко рідненька,
Ти над усе для нас, ти над усе.
Нехай світанок березневим святом
Над цілим світом задано цвіте.
Хай сяє сонцем в серці слово Мати
Таке незгасне, вічне і святе.
М. Сіренко

Ми матір називаємо Святою,
Тому, що в неї серце золоте.
І сповнена великої любові
Упевнено в світ правди нас веде.
Ми Матір називаємо Святою,
Тому що лиш добро несе у світ,
Тому що захищає нас від болю,
Усе життя нам дивиться услід.
Лиш мати відчува безмежний всесвіт,
Тримаючи малятко на руках.
Лиш Мати віддає дитині душу,
Благословенне ім’я це в віках!
Непийпиво Наталія

 «Його дума, його пісня не вмре, не загине…»

Творчості Т. Г. шевченка присвячується
Ведуча.
Дорогі друзі» Наш сьогоднішній урок – данина пам’яті й шани людині, генієм якої наше рідне українське слово було вознесено на олімп недосяжної високості й слави.
Увібравши в себе душу народу, його духовну велич і красу. Продовжуючи славу, розпочату І. П. Котляревським, великий Кобзар підніс цю красу на найбільшу височінь. І саме завдяки Шевченкові вічні скарби української душі – її дума, її пісня - повноводою рікою влилися в загальнолюдський потік світової культури. Тарас Шевченко понад усе а світі великою синівською любов’ю любив нашу багатостраждальну Україну. Сам любив і нам заповідав!
Свою Україну любіть
Любіть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть…
Ведучий.
Наш сьогоднішній вечір – вечір-відкриття. Кожен з вас, має шанс на відкриття. Хтось, можливо, відкриє для себе досі незнайомі сторінки біографії нашого Кобзаря, а дехто – нові події. Але, я сподіваюсь, що готуючись до сьогоднішнього вечора, у вас виникли пізнавальні інтереси, ви більше зацікавитесь геніальною постаттю Т. Шевченка, що у вас виникне бажання якомога більше дізнатися про Кобзаря, і, на основі його творів, виховуватиметься любов до Батьківщини, рідної мови, поезії. Саме це і є метою нашого вечора. Ким же був, є і буде для нас, українців, Т. Шевченко? Послухаємо наших літературознавців.
1-а учениця.
Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури.


2-а учениця.
Він був самоуком і показав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для Росії зробив більше, ніж десять переможених армій.
3-я учениця.
Доля його переслідувала в житті скільки могла та вона не зуміла перетворити золото його душі на іржу, ані його любові до людей на ненависть і погорду.
4-а учениця.
Доля не шкодувала його страждань, але не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
5-а учениця.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
Ведуча.
Отаким був, є і буде для нас, українців, тарас Шевченко. І сьогодні ми прийшли до нього, щоб ще раз заглибитися в палке, пристрасне слово поета, ще раз перегорнути сторінки книги його життя…
Сьогодні ми будемо вишивати долю Тараса Григоровича на імпровізованому рушникові червоними і чорними кольорами – символами радості, щастя і смутку людського. Цей рушник поки що білий, бо не з’явився ще на світ Божий той, кому судилося стати пророком України.
Учень.
9 березня 1814 року
В похилій хаті край села
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка – мати, вбита горем.
Нещасна мати сповила
Його малого й зажурилась,
І цілу ніченьку вона
За сина – кріпака молилась.
Ведучий.
Поява кожної людини на землі – завжди радість, де б вона не з’явилась. ЧИи величному палаці, чи в бідній похилій хатинці.
Ведуча.
1814 рік темної ночі, перед світанком, у селі Моринцях на  Звенигородщині, в хаті кріпака Григорія Шевченка блиснув єдиний на все село вогник, народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець Т. Шевченко. Хрещеним батьком був Григорій Іванович Дяденко, житель моринський. Грецьке ім’я «Тарактикос» перекладалося як «здатний на непокору, бунтар»…
Ведучий.
Пройшло кілька років. Тарас підростав. Був меткий, непосидючий, хлопчик цікавий і допитливий, босоногий, часто замурзаний, обірваний, пустотливий, але розважливий, розумний і добрий.

(Виходить мати і Тарас)
Учениця.
Стражденна жінко! Те єдине з прав,
Яке лиш матір має на планеті,
Дає мені одвагу поміж злетів,
 Урочих дум, де пломінь рокотав,
Ці найтихіші мовити слова.
… Із Моринців на Зорянистий шлях
Ваш син іде, скріпивши гнівом серце.
І ви, і я – ми знаємо ту путь.
О ні, не так… дорогу свого сина
Ви ще не знали, путь оту єдину,
Що завжди пролягає в солонцях,
Коли ідеш на верховини духу.
Гнів можновладних, підступи і скрута
не похитнули синову могуть,
 Бо Вашу пісню-думу, світлу вроду
Він дав – як слово рідному народу!
…І Ваша, мамо, вранішня зоря
Сіяє в слові Кобзаря.
Мати.
Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою:
Ми вбогі змучені раби,
Не маєм радісної днини.
Нам вік доводиться робить,
Не розгинать своєї спини.
Промовив слово – і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди – з краю в край
Лютує панство ненависне.
Росте неправда на землі
Згорьованій, зльозами злитій.
О любі діточки малі,
Одні залишитесь на світі!
Ну хто замінить Вам мене,
Мої ви квіти нещасливі,
Коли безжальна смерть зітне
Мене на довгій панській ниві?
(Тарас дивиться на хату)
Тарас.
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло…там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
(Дивиться на матір, обіймає її)
Там матір добрую мою
Ще молодою – у могилу
Нужда та праця положила…
Ведуча.
20 серпня 1823 року неня його…ще молодою померла на 32-му році свого віку. На руках удівця Григорія Шевченка залишилося п’ятеро сиріт: Микита – на 12-му, тарас – на 10-му, Ярина – на 8-му, Марія –на 4-му, Йосип – на 2-му році. Батько одружився вдруге. Взяв з Моринець Оксану Терещенчиху з трьома дітьми. В родину свого другого чоловіка не принесла вона кохання тихого, життя спокійного. Не заступила вона сиротам Шевченка рідної матері. Років через 20 після цього Тарас напише: « хто хоч здалеку бачив мачуху і зведенят, той, звичайно, бачив пекло… не було години, щоб меж зведенятами не було сварки, бійки, сліз!»
Ведучий.
Тепер у життя малого Тарасика вплітаються чорні кольори печалі, журби за мамою, тяжка напівсирітська доля.
Тарас.
І золотоі й дорогої
Якби ви знали, мені не жаль
Моєї долі молодої.
А іноді така печаль
Обступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі,
Мов одірвалося од гілля,
Одне-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що то я,
Що це ж та молодість моя…
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
 Святої воленьки, що так
Даремно, марно пролетять
Його найкращії літа.
І він не знатиме, де  дітись
На цім широкім вольнім світі.
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
І щоб де-небудь прихилитись,
То оддадуть у москалі.

Ведуча.
Як же жилося Тарасу з мачухою? Послухаємо наших літературознавців.
1-й літературознавець.
Мене дуже вразив такий випадок. Мачуха мучила Тараса по-всякому. А тут іще один випадок стався. На постій у хату до григорія Шевченка поставили солдата. В один із днів він закричав, що зникли його гроші.
«Украв Тарас» - гучно оголосила недобра Терещенчиха. Тарас божився і клявся – не винний! Але жодні запевнення не допомагали. Втік. Заховався, знайшли… Ярина розповіла, що Тарасу зв’язали руки й нги – катували різками. Дізнання тривало три дні, доки знесилений хлопчина не «зізнався». Зажадали, щоб гроші повернув, а де йому їх взяти? Знову били. Потім кинули в темну комору. Свої монети солдат одержав: заради цього продали святкову материну спідницю, яку вона заповідала Катерині. А справжній злодій виявився пізніше. Це був син мачухи Степанко, який украв гроші й заховався у дуплі старої верби. Отакий був «гостинець» сироті Тарасу.
2-й літературознавець.
А мені запам’яталося таке: в 11-й рік свого народження Тарас почув від мачухи: «Не жилець твій батько на цьому світі – помре скоро». Заплакав хлопець і вибіг із хати. Як жити сироті? А батько, відчуваючи наближення кінця, давав розпорядження щодо майбутнього свого нехитрого скарбу. Тоді й почули люди від нього: «Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не трреба – він буде незвичайною людиною, з нього вийде або щось дуже гарне, або великий ледар, для нього моя спадщина або нічого не буде варта, або нічим йому не допоможе…»
21 березня 1825 року батько Тараса – Григорій Іванович Шевченко помер. Але його пророчі слова щодо майбутнього сина справдилися. Доля судилася Тарасові справді незвичайна.
Ведуча.
Так, доля судинася Тарасові незвичайна, але спочатку було сирітство. А символом його є чорна стрічка на рушнику життя нашого поета, яку ми прикріплюємо до нього.
Діти, життя Тараса дійсно було нелегким. Але золотим сонячним промінчиком в безпросвітній темряві була вірна, щира дружба Тарасика і його сусідки Оксани Коваленко.
Учень.
Він посміхається весні,
Шукає радісна Оксана.
Його в степу між бур’янів.
Шукає, кличе, наче мати.
Не заблукався б він, бува,
А перед ним папір пом’ятий,
Де перші вишились слова.
В стрімкі рядки до слова – слово,
Що стануть полум’ям колись,
А степом сивим, полиновим,
Хазяйські вівці розбрелись.
(Тарас сидить за столом, щрсь малює. Раптом до нього тихо підкралась дівчинка, закрила долонями очі).
Оксана.
Ку-ку! Хто я?
Тарас.
Оксана? Оксана! Ти у вінку – найкраща за всіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.
Оксана.
Із срібними?
Тарас.
І золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана.
Золотими? Щоб ні в кого таких не було!
Тарас.
А в тебе будуть! І по дзвіночках зразу вгадаю, що ти йдеш!.
Оксана.
Я без тебе нікуди!
Тарас.
І я тебе нікому не віддам…
(Беруться за руки)
Тарас.
Ми в купочці колись росли
Маленькими собі любились.
Оксана.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали…
Тарас.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи…
(Виходять).
Ведучий.
Перше, ясне і чисте почуття дитячого кохання мало, безперечно, вплив на дальший розвиток юнака. Дрогим ім’ям Оксана – він називав героїнь багатьох своїх творів. Але образ Оксани-покритки в поезії «Ми в купочці колись росли» не стосується конкретно Оксани Коваленко. Вчені довели, що це плід художньої фантазії поета.
Після смерті батьків родичі захотіли вивести сироту в люди. Ким тільки не був малий Тарас: і свинопасом, і наймитом, і слугою дяка в школі, і учнем маляра, і кухарчуком, і козачком у пана.
Восени 1828 року 15-річний Тарас разом з паном Енгельгардтом виїхав у Вільно. Проти його прізвища було записано: «Годен для комнатного живописца». У 1831 році юний Тарас разом з панською сім’єю переїздить до Петербурга. Розлука з рідним краєм тривала довгих 14 літ.
Ведуча.
Як жилося Тарасові у Петербурзі? Які настрої переважають у його житті в той час? Давайте ж хоча б окремими штрихами перерахуємо їх.
3-й літературознавець.
Мені здається, що це були найрадісніші, найщасливіші роки в житті нашого Кобзаря. Навесні 1831 року Тарас Григорович в Літньому саду познайомився з художником Іваном Максимовичем Сошенком, що мало неабияке значення для подальшої його долі. Знайомство з Гребінкою, Брюлловичем, Венеціановим, Жуковським, Григоровичем…
22 квітня 1838 року Тарасові Шевченкові була куплена воля. 2500 рублів розбили кайдани кріпацтва, що сковували Шевченкові руки й голову!
4-й літературознавець.
З того ж часу Тарас Григорович навчається в Академії художеств і незабаром стає одним з найулюбленіших учнів професора Карла Павловича Брюллова. Шевченка природа наділила так щедро, що за 2 роки самоуком він встиг багато перечитати і стати надзвичайно інтелігентною людиною.
Ведуча.
А чим пам’ятним для поета став 1840-й рік?
Ведучий.
Цього року свій день народження Тарас Шевченко відсвяткував напередодні виходу в світ свого першого поетичного збірника. Складався він і друкувався в одній із кращих приватних друкарень Петербурга – в друкарні Фішера. До першого видання «Кобзаря» увійшло 8 поезій: «Думи мої, думи мої», «Катерина», «До Основ’яненка», «Тарасова ніч».

Ведуча.
1840-й рік був щасливим для Тараса і як для худложника. За свою першу роботу з живопису масляними фарбами – картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» - він був удостоєний срібної медалі другого ступеня. Все це його дуже тішило.
Ведучий.
Однак, незважаючи на радісні події в Петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «сумними рядками». Життя на чужині гнітило його. І ось після довгої розлуки, в 1843 році поет вперше відвідав рідну Землю, а в 1845 році відбулася друга поїздка в Україну. І що ж він побачив на рідній Землі?
Тарас.
І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї,
Та одинокому мені
Здається, кращого немає
Нічого в Бога,
Як Дніпро, та наша славная Вкраїна.
Аж, бачу, там тільки добро, де нас немає.
В лиху годину
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село…
… Аж страх погано
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди, повсихали
Сади зелені погнили,
Біленькі хати повалились,
Стави бур’яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли.
Німі на панщину ідуть.
 І діточок своїх ведуть…
Тарас.
Україно! Мій любий
Краю неповинний!
За що Господь тебе кара?
Карає тяжко? За Богдана
Та за скаженого Петра?
Та за панів отих поганих…
… Схаменіться, будьте люди,
Бо лихо вам буде,
Розкуються незабаром
Заковані люди, настане суд. Заговорять
І Дніпрові гори,
І потече сторіками
Кров у синє море дітей ваших.
… І забудеться срамотна
Давня година
й оживе добра слава,
Слава України.
І світ ясний, надвечірній,
Тихо засіяє,
Обніміться ж брати мої,
Молю вас, благаю!
Ведуча.
Віддали Тараса в солдати. І знову довга розлука з рідним краєм. Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати й малювати, страждання, туга за рідним краєм, хвороба… Але поет не просить помилування. З-під його пера з’являються рядки «караюсь, мучусь, але не каюсь…»
Співець патріот Тарас Шевченко і в засланні мріє ще повернутись на Україну, подивитись на зелені ліси, вилити там своє горе. Мрія Тараса про вільне, щасливе життя своїх знедолених земляків – у багатьох його творах. Давайте попросимо поета почитати свої твори, послухаємо про що ж він пише в цей тяжкий час, що нам заповідає.
Тарас.
Україно! Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю –
Заплаче серденько.
Лічу в неволі дні і ночі,
І лік забуваю.
О, Господи, як-то тяжко
Тії дні минають.
А літа пливуть за ними,
Пливуть собі стиха.
Забирають за собою
І добро, і лихо.
Воскресну я! Воскресну нині!
Ради їх, людей закованих моїх,
Убогих, нищих. Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Холоне серце, як згадаю,
Що не в Україні буду жить,
Людей і Господа любить.
Для кого я пишу? Для чого?
Чи варт вона огня святого?
А все-таки люблю її,
Мою Україну широку.
Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть…
Ведучий.
Але не судилося Тарасові не тільки бачити свій край вільним, а й дожити до жаданої реформи 1861 року. За десять днів до смерті поет написав останні рядки:
Чи ж покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога
Вірші нікчемні віршувать
Та заходитись риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога,
Почимчикуєм спочивать…
Ведуча.
9 березня найближчі друзі прийшли привітати Тараса з днем народження. Надійшло чимало телеграм від шанувальників його таланту. Але найщиріші слова не могли зняти болю фізичного. День народження закінчувався, в права вступив день смерті. Сталося це 10 березня, а 12 березня 1861 року відбувся похорон поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі.
Ведучий.
Дві чудові весняні дати6 9-10 березня, а між ними 47 років страдницького життя. Як ви думаєте, учні, багато це чи мало? Так, для звичайної людини мало. Але для такого генія, як наш Тарас, стало достатньо, щоб ім’я його стало навіки безсмертним.
Ведуча.
Але трапилося те, чого боявся Тарас. Чужа земля прийняла його тіло. Однак, будучи в 1845 році в Україні, молодий Шевченко написав «Заповіт», який, підхоплений його друзями у ці дні, з новою силою зазвучав по всій великій Російській імперії.
Учень.

Як умру, то поховайте 
Мене на могилі, 
Серед степу широкого, 
На Вкраїні милій, 
Щоб лани широкополі, 
І Дніпро, і кручі 
Було видно, було чути, 
Як реве ревучий. 
Як понесе з України 
У синєє море 
Кров ворожу... отоді я 
І лани, і гори — 
Все покину і полину 
До самого бога 
Молитися... а до того 
Я не знаю бога. 
Поховайте та вставайте, 
Кайдани порвіте 
І вражою злою кров'ю 
Волю окропіте. 
І мене в сем'ї великій, 
В сем'ї вольній, новій, 
Не забудьте пом'янути 
Незлим тихим словом.
Ведучий.
На 40-й день після його смерті знову зібралися на Смоленському кладовищі. Труну, за козацьким звичаєм, покрили червоною китайкою, яка під мокрим дощовим снігом відразу потемніла, ніби символізуючи, якою була нещасливою доля поета. Вранці ресорний віз з труною вирушив з Московського вокзалу Петербурга. Потім було прощання в Москві, далі траурний хід прийняв поштовий тракт, який проходив через різні села. 6 травня, після 10-денної подорожі, домовина Шевченка прибула до Києва.
Ведуча.
У неділю, 7 травня, відбулася панахида. Потім молодь на руках віднесла труну до причалу, на пароплав «Кременчуг», на якому востаннє поплив Тарас до Канева. День 10 травня (22 за новим стилем) зібрав квіти зі всієї України і сльозою скропив, і вірою повив його останній шлях до вічного і тихого дому на Чернечій горі, що відтоді стала називатись Тарасовою.
Ведучий.
На цьому наш урок вшанування пам’яті Шевченка ми завершуємо, сподіваємось, що ми викликали у вас бажання і далі вивчати творчість Тараса Григоровича Шевченка



Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)